Ноосферне Вчення Вернадського Наступний Крок

У 1885 закінчив природознавче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де його наставником у галузі мінералогії й кристалографії був професор Василь Докучаєв. Після закінчення університету В. Вернадський працював хранителем мінералогічного кабінету Петербурзького університетів. У 1988–1890 стажувався в Італії, Франції, Німеччині. До питання про декомунізацію та дерусифікацію топонімічної карти України додам свій голос. Адже наш гіркий досвід показав, що росіяни — такий народ, який вважає, що все, що написане російською мовою чи колись було дотичним до російської культури і держави, вже автоматично належить їм.

Повний цикл обміну атмосферного вуглецю здійснюється за 300 років. Але частина вуглецю вилучається у вигляді торфу, нафти, вугілля, вапняку, мармору, викопних відкладів і осадових порід. Не випадково його монографію тільки в 1990-х роках чотири рази перевидавали в Європі та США.

Вернадський одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на всі три зовнішні оболон­ки Землі в планетарному масштабі, тісну взаємодію і взаємоза­лежність усіх форм життя. Це дало йому поштовх до створення всеохопної теорії біосфери, тобто тієї частини зовнішніх оболонок нашої планети, які безпосередньо пов’язані з існуванням життя на Землі. На жаль, із появою нових відкриттів абсолютна віра в науку як потужну силу радикального і швидкого поліпшення життя виявилася ілюзією. Понад те, багато досягнень науки та техніки у ХХ ст. Використовувалися з руйнівними цілями, деякі з них призвели до непередбачуваних, інколи згубних результатів, наприклад до створення атомної та водневої бомби, і не лише.

Справа не лише в тому, що її творець був етнічним українцем, формувався в українському середовищі й, попри своє русофільство, ідентифікував себе як українець. У цій теорії знаходимо чимало моментів, котрі варто трактувати як вияви української ментальності. При чому предтечею В. Вернадського варто вважати уже згадуваного С. Подолинського, який у роботі «Праця людини і її втілення до розподілу енергії», виклав ідеї, що потім знайшли вияв у ноосферної теорії. Ноосферне вчення, в певному сенсі, опинилося в опозиції до логіко-раціоналістичної традиції західноєвропейської філософії й науки.

У філософській спадщині В. Більше ніж за 60 років наукової діяльності Володимир Іванович опублікував 416 праць з усіх основних напрямів геологічного циклу наук, а також з педагогіки, історії та філософії. Поєднував у собі властивості дослідника і мислителя.

Знаменною науковою подією стала його промова «Завдання дня в галузі радію», виголошена 29 грудня 1910 р. На річних загальних зборах Російської академії наук. Навколо дослідника формується школа, зорієнтована на комплексне застосування геологічних, хімічних і фізичних методів у вивченні порід, будови й еволюції Землі. Володимир Вернадський – один із небагатьох учених-універсалів минулого століття. Він був мислителем і природознавцем найширшого профілю, одним із засновників геохімії і радіогеології, творцем біогеохімії, вчень про біосферу і ноосферу.

Василенка (1866–1935). Та більшовицький уряд України так і не затвердив визначного вченого на тій посаді. А в квітні 1924 р. За сфабрикованою https://provinciyka.rv.ua/22212-v-ukrayin-ye-lyudi-resursi-dlya-stvorennya-privatnogo-kosmosu-na-konkurentny-osnov.html справою «Київського обласного центру дій», першого політичного процесу в Україні, М. Василенка засудили до 10 років позбавлення волі.

Правда, в концепції ноосфери оригінально поєднувалися «культ розуму», притаманній європейській філософській традиції, й особливість українського світосприйняття, зорієнтованого на природність, органічну включеність людини в природнє середовище. Ця концепція не протиставляє розумну особистість «нерозумній» природі. Вона зорієнтована на те, щоб «орозумнити» природу й водночас «оприроднити» розум.

Велике значення Вернадський приділяв воді. Він наголошував, що вода займає окреме місце в історії нашої планети, оскільки немає жодного природного утворення, яке могло б зрівнятися з нею щодо впливу на перебіг основних геологічних процесів. 1933 року опублікували першу частину його монографії “Історія природних вод”. Вона унікальна через кількістю порушених і досліджених автором проблем, постановку і глибину опрацювання багатьох із них, обсяг і скрупульозність вивченого матеріалу.